Розводити війська - це складніше, ніж розводити "народєц". Хоча б тому, що в Армії, всупереч стереотипу, люди не дурні і вміють рахувати. Отже, що таке ВОП (взводний опорний пункт) чи РОП (ротний опорний пункт)? Це така штука, яка коштує до х... пояса грошей. Як, втім, і будь-яка позиція. Це сотня кубів дерева - колоди, дошки, бруси - діловий ліс - словом. Це тони металу - швелери, кутники, рейки, таври і т.д. Це бетон. Люди, ви знаєте, як важко на фронті з бетоном?! На одній з позицій, де я був, бетон брали з опор електропередач. Просто, "бардаком" (БРДМ - броньована розвідувальна машина) смикали тросом опору - вона падала, її волокли до місця і мостили з неї перекриття на "бунгало" (бліндаж). За цю богоугодну справу порятунку особового складу - будівництво "бунгало" з насмиканих опор та бетонних плит з безхазяйних ферм - ВСПшечка (військова служба правопорядку) спільно з прокуратурою склепали на ротного годне кримінальне провадження з зайобисто довгим номерочком в єердеерочці (ЄРДР - єдиний реєстр досудових розслідувань), де слізно розказували, як рожевощокий (за іншою версією - червонопикий) хаязяйновитий ротний (на "гражданочці" прораб-будівельник) сам-один, спиздив весь бетон з усього Ясинуватського району, знищив абсолютно всі лінії електропередач і підірвав економічний потенціал "кармільцев" аж до Камчатки - нині і присно і вовіки віков.

Ротний - чоловік простий. Слово "х@й" у нього, як в корейця, має безліч значень, в залежності від наголосу. В той момент воно було сказано чітко, як постріл. І дрищ з військової прокуратури, під акомпанемент прильоту "кабанчика" (120мм міна) біг за "бобіком", який у@бував в сторону Комсомольського зі швидкістю гепарда. Хулі - хіщнік. А всі решта епізоди справи гепард на "бобіку" писав уже в Сєвєродонєцку - туди не прилітає...

Так-от: бетону нема. Вапше. Вогулє і зовсім. Його треба найти і "організувати". Організаційні заходи для нашого військовослужбовця можуть закінчитись довгим записом в єердеерочці. Але, крім бетону, вопше, зовсім, взагалі і вогулє - нема лісу. От, всі ці шановні газди і газдині, які чотири з п'ятьох років війни кажуть, - "шо їм там давати - там всьо є!", скажіть мені, а де ліс? Де в тому Донецькому степу ліс? Колода, дошка, балка, курва, плінтус, хоча б?! Де!? А лісу треба - вагонами. Ешелонами треба лісу. А дає армія ліс? Держава? Хто дає?! А ото й воно - нарід дає. Волонтери. По всій Україні - де тільки є лісництва нарід з лісниками для війська ліс організовує. Люди, броніків не треба, харчів не треба. Ніц не треба - дайте ротному лісу. Дайте дошки, балки, колоди, стовпчика. Та, хоч, плінтус, дайте. Бо біда. Бо хана. Бо треба кріпити стінки окопів і бліндажів. Бо треба робити перекриття, бо: треба, треба і треба. А дають - ви в курсі, як вимовляє ротний це китайське слово в той момент...

Уже кілька років волонтери шурують на фронт не форму, амуніцію, броніки і каски, а ліс, швелери, буржуйки, клейонку і тони - тони! - цвяхів і скоб.

Позиція - це колонія, форт, осередок цивілізації, джерело життя і оплот людськості. Це мільйони - саме мільйони! - народних - саме народних! - грошей. Кожний цвях, дошка, колода - це відірвані від дітей, забрані в сімей гривні. Кілометри електричного кабелю, тони солярки і бензину, тисячі генераторів, сотні і тисячі кубів дерева - це не Армія дала, не держава. Це народ віз, волочив, слав туди, на "нуль". Лінія, яка відділяє наш світ - світ людей - від скотів, складена не з гівна, палок і "американських кунгів", як це передбачали високолобі київські стратеги і дешеві журналістські шльондри, а з добротних матеріалів, які всі ці роки збирав і довозив народ. Саме той народ в ім'я якого зараз і грабують його самого. Саме той... Армія тупо не мала на все це грошей і можливості придбати. Взагалі.

Хочете "розвести"? Вивести хлопців з їх, своїми руками зроблених фортець - куди?! на голе місце? Де знов треба "організувати" бетон і дріт?! Знов просити дерево?!

Так, ми будували ці укріплення для того, щоб з них піти. Але - вперед. Не назад. Не для того, щоб обригане рассєйське чмо в куфаєчці могло застрелити воїна в його рідному місті. Не для того, щоб попачлєнци з автоматами могли забирати дрібні гроші в дітей по дорозі до школи. Не для того, щоб вони безкарно могли вбивати будь-кого по всій Україні. Ми маємо піти вперед. Тільки вперед. А поки не можемо - стояти на цій лінії до закінчення віків. До скону. Бо стояти на укріпленій лінії - не бігати зайцем від моторила у своєму районі. Бо стояти і тримати скотів, щоб не покусали людей, за бетоном і колючим дротом, закопаними вогневими точками і пристріляним простором перед ними - це правильно. Це береже мільйони життів. Навіть тих, чий інтелект не дозволяє таке бачити.

І ще - як відійдете - я більше не маю звідки брати ліс. Клейонку. Скоби. Цвяхи. Цемент. Кабель.
Ліпше я візьму автомат.
Бо банківська картка вже порожня.